Сьогодні, 22 червня Україна схиляє голову у скорботі і вшановує пам'ять жертв війни. Саме у цей день 76 років тому почалась найкривавіша в історії війна. Вона забрала життя мільйонів людей і відізвалася болем у кожній сім’ї.

  22 червня 1941 року, вранці о 4 годині, в один момент почалось кровопролиття, безневинні смерті. Воно тривало декілька років і цей час став найдовшим в житті тих, хто пройшов через ці події. Проте не всі змогли вижити. Деяким людям не судилось залишитись живим, цей момент є не єдиним трагічним в історії нашого людства. Ми не маємо права забути про все це.

  Кожного року в День скорботи ми згадуємо той воєнний час. Згадуємо тих, хто помер під час воєнних дій. Тих, хто проливаючи свою кров, та ризикуючи своїм життям захищав рідну землю. Тих, хто прийняв на себе страшний удар, тих чиє життя було змінено назавжди іншими людьми. Ці люди схожі на нас. Вони мали якісь бажання, жагу жити. У цих людей обов’язково були сім’ї, діти, онуки, певно, що вони хотіли миру та злагоди…

  Спогади дивна річ. Іноді вони нас підводять. Згадаймо знову 22 червня 1941 рік, 4 ранку, якась мить і …

  Не можливо нічого забути. Так, потрібно вчити наших дітей. Щоб ці подвиги не забулись, треба передавати їх із покоління в покоління. Ця дата закріплена в нашій пам’яті, державних календарях згідно Указу Президента України від 17-го листопада 2000-го року № 1245/2000 і має ім’я «День скорботи та вшанування пам’яті жертв Війни в Україні».

  Ніщо не забуте, ніхто не забутий. Ми разом сумуємо.

  Пройшло багато часу та уникнути повторної ситуації не вдалось. Насильство по відношенню до нас та наших дітей стало можливим знову. В цей день хочеться закликати всіх людей любити життя, а не смерть, ненависть, агресію. Людство не повинно допускати подібних ситуацій.

  Одне потрібно знати перемогли тоді, переможемо і зараз.

  Слава Захисникам України!

  Голова райдержадміністрації П. Десятник