В Україні діє розгалужена законодавча база щодо соціального діалогу, яка включає конвенції МОП, Європейську соціальну хартію, інші міжнародні акти, закони України, укази Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Основними формами соціального діалогу, які сьогодні реалізуються на практиці, є обмін інформацією між Сторонами, консультації, колективні переговори, змістом яких є вироблення та узгодження позицій Сторін щодо реалізації соціально-економічної політики держави.

  Сторони соціального діалогу беруть активну участь у законотворчому процесі, надаючи пропозиції до проектів законів України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та інших державних установ. Разом з тим соціальний діалог не досяг бажаної мети, якщо оцінювати його за критеріями ефективності у сфері гідної праці та взаємодії з громадянським суспільством. Особливо це проявляться в період фінансово-економічної кризи, коли показники зайнятості, реальної заробітної плати, пенсій та купівельної спроможності громадян знизуються. Ефективне вирішення проблем соціально- економічного розвитку суспільства потребує активного залучення соціальних партнерів до вироблення дієвих заходів політики подолання наслідків фінансово- економічної кризи.

  Соціальний діалог в Україні розвивається в рамках вузького формату і здійснюється між Кабінетом Міністрів України, об’єднаннями роботодавців та професійних спілок. При цьому, монопольне становище у сторонах соціального партнерства займають ФПУ та ФРУ. Частина можливих учасників у соціальному діалозі обмежені показниками рівнів репрезентативності. Наразі спостерігається неефективність системи соціального партнерства, формальність і невиконання колективних угод і договорів. Чітко простужуеться одностороння монополізація ринку праці роботодавцем, яка супроводжується зростанням соціальної незахищеності працюючих і соціальною напруженістю в суспільстві.

  На сьогоднішній день суттєвою перешкодою на шляху цивілізованого соціального партнерства є поширена в Україні корупція, переважання корпоративних інтересів і настроїв, зрощення підприємництва з апаратними структурами. Значна частка «тіньової» економіки в Україні також не сприяє розвиткові соціального партнерства. На таких підприємствах, як правило, не дотримуються норми трудового законодавства, зокрема про охорону праці та соціальні гарантії, не сплачуються податки, не реєструються трудові угоди. Працівники розглядаються винятково як трудові ресурси виробництва, єдиною метою якого є отримання прибутку. Це не сприяє поширенню практики соціального партнерства. Найбільш впливовими у сторонах соціального діалогу залишаються ФПУ та ФРУ, як найчисельніші за своїм представництвом, в той же час частина можливих учасників соціального діалогу не відповідає законодавчо встановленим критеріям репрезентативності, які застосовуються для права участі в колективних переговорах з укладення колективних угод, тристоронніх або двосторонніх органах.

  Сучасні вітчизняні профспілки, побудовані за галузевим принципом, були засновані на базі структури радянських профспілок. В Україні відсутня офіційна інформація щодо загального рівня охоплення зайнятих осіб профспілками. У 2012-2013рр. цей показник за оцінкою Інституту склав 46,8%, у 2014 - 2016 р.р. - 44,4% від загальної кількості економічно активного населення. На національному рівні репрезентативними упродовж 2011-2015рр. визнано 6 об’єднань профспілок, на галузевому рівні - 59 всеукраїнських профспілок та їх об’єднань, а станом на 01.02.2017 року відповідно - 6 та 62 всеукраїнських профспілок та їх об’єднань. З метою ініціювання переговорного процесу й підготовки проекту Генеральної угоди на новий термін 8 вересня 2017 року підписано Угоду про утворення Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні.

  В даний час триває робота, щодо приєднання до цієї Угоди. Об’єднання організацій роботодавців в Україні порівняно з об’єднаннями профспілок мають розгалуженість як за галузевим, так і за територіальним принципом. На національному рівні репрезентативними станом на січень 2017 року визнано 3 об’єднання роботодавців, на галузевому рівні - 23 всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців. Питома вага кількості підприємств, що входять до складу організацій роботодавців, від загальної кількості юридичних осіб за оцінкою Інституту становить 13,7%, а частка працюючих на підприємствах, що відносяться до організації роботодавців, становить 43,7%. На сьогодні Федерація роботодавців України, об’єднує більше 80 галузевих і територіальних організацій роботодавців, що представляють найбільш вагомі сектори економіки України, серед яких: машинобудування, металургія, агропромисловий комплекс, хімічне виробництво, ПЕК, медична та мікробіологічна промисловість, будівництво, легка та харчова промисловість, сфера послуг. ФРУ представляє інтереси близько 8500 підприємств, які у сукупності генерують 70% ВВП України і забезпечують роботою понад 5 млн. людей. Основною і найбільш результативною формою соціального діалогу є укладання колективних договорів і угод. Генеральна угода, як правило, укладається на 2 роки, але прийняття нових угод постійно затримувалося через певні неузгодженості позицій сторін. Генеральна угода, яка була укладена на 2010-2012 рік, діяла ще на початку 2016р.

  При укладанні галузевих угод проблемним питанням є контроль за їх виконанням та відповідальність сторін за невиконання угод. В Україні налічується 92 галузеві і 27 територіальних колективних угод. Більш дієвою формою соціального діалогу залишаються колективні договори. З 2012р. відмічається тенденція скорочення рівня охоплення працівників колективними договорами у формальному секторі. У 2014р. порівняно з 2011р. він скоротився на 5,5 в.п.(відсоткові пункти). У 2015р., за даними Держстату, рівень охоплення колективними договорами збільшився на 1,2 в.п. і становив 77,3%. У 2016 році кількість укладених колективних договорів складає 64158 тисяч, (на 11,8 тис. менше у порівнянні з 2015 роком), а кількість працівників охоплених колективними договорами – 6140,4 або 75,9% до облікової кількості штатних працівників.

  Так, експерти МОП звертають увагу на недоліки у соціальному діалозі, які стосуються: - необмеженого строку колективних переговорів, що призводить до затягування процесу укладання колективних угод; - незабезпеченості прав фізичних осіб, які використовують найману працю, зокрема на укладання колективних договорів; - необізнаності роботодавців про поширення на них галузевих угод, внесення до них змін, невизначеність умов дії колективних договорів в разі реорганізації підприємств; - припинення діяльності первинної профспілкової організації тощо. З урахуванням рекомендації експертів МОП виникла необхідність прийняття нового Закону України «Про колективні договори і колективні угоди», який в даний час опрацьовується соціальними партнерами. Законопроект враховує також Рекомендації № 91 щодо колективних договорів Міжнародної організації праці; норми Директиви Ради 91/533/ЄЕС (встановлено обов’язок роботодавця інформувати працівників про колективний договір та колективні угоди, що на нього поширюються, внесення змін і доповнень до зазначеного колективного договору, угоди), а також норми Директиви Ради 2001/23/ЄС(встановлено строк дії умов колективного договору у разі реорганізації, зміни власника юридичної особи (відокремленого структурного підрозділу юридичної особи), припинення діяльності первинної профспілкової організації).

  Проектом Закону пропонується запровадити новий вид колективних угод - підгалузеві, у переговорах з укладення яких можуть брати участь не репрезентативні всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців, господарські об’єднання та громадські організації (їх об’єднання), що представляють інтереси роботодавців певного виду або кількох видів економічної діяльності. Крім цього передбачається нова форма здійснення соціального діалогу - укладення соціальних пактів, які міститимуть домовленості сторін, у тому числі на національному і територіальному рівнях соціального діалогу, які дозволять ефективно вирішувати першочергові завдання соціально-економічної сфери. Соціальний пакт орієнтований на вирішення конкретного завдання, що дозволить сторонам діалогу у більш короткі строки досягти взаємоприйнятних домовленостей. Слід зазначити, що країни-члени ЄС у власному законодавстві передбачили процедури розширення дії галузевих угод з урахуванням положень Рекомендації МОП № 91 про колективні договори, а саме: - щоб колективний договір вже охоплював достатньо представницьку, на думку компетентного органу влади, кількість відповідних роботодавців і працівників; - щоб вимога про поширення дії колективного договору, як загальне правило, виходила від однієї або кількох організацій працівників чи роботодавців, котрі беруть участь у договорі; - щоб роботодавцям і працівникам, на яких передбачається поширення колективного договору, було надано можливість висловити попередньо свої зауваження. У країнах-членах ЄС ступінь охоплення колективними договорами є досить важливим показником, а відповідно і механізми, що спрямовані на розширення положень колективних угод та розповсюдження їх не тільки на роботодавців, що підписали колективну угоду, є фундаментальним інструментом.

  В Україні існує проблема відсутності колективних договорів на малих та деяких середніх підприємствах, роботодавці яких не входять до об’єднань роботодавців або на таких підприємствах відсутні профспілки. Право укладати колективні договори з роботодавцями представникам трудового колективу, хоча законодавством ця норма врегульована, не знайшло широкого впровадження у практику. Тому, наймані працівники малих та деяких середніх підприємств залишаються не охопленими договірним регулюванням оплати праці. Актуальним залишається питання щодо функціонування соціального діалогу як інструменту взаємодії громадянського суспільства і держави, та запоруки сталого розвитку України. Організації третього сектору, які є невід’ємною частиною громадянського суспільства, практично не залучені до процесу соціального діалогу, ні як сторона, ні як спостерігач. Проте, представники таких організацій також мають безпосереднє відношення до забезпечення сталого розвитку держави. В Україні діє декілька громадських майданчиків, які займаються проблемами соціальної сфери до яких залучені, як соціальні партнери, так і організації громадянського суспільства, а саме: Національна платформа громадянського суспільства Східного партнерства, в рамках якої діє робоча група 5 «Соціально-трудова політика та соціальний діалог»; Платформа громадянського суспільства Україна - ЄС, робоча група 4 «Зайнятість, соціальна політика, рівні можливості та здоров’я», яка створена в рамках імплементації Угоди про Асоціацію Україна - ЄС; Відповідно до Угоди про Асоціацію (ст.299) створення нового Форуму громадянського суспільства для підтримки діалогу, який охоплює аспекти сталого розвитку (в рамках глави 13 «Торгівля та сталий розвиток, пов’язаний з торгівлею» Угоди). Дотичними до теми соціального діалогу та соціальної політики є також: Громадська рада при Міністерстві соціальної політики; Громадська рада при Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики. Проблема залучення третього сектору до процесу соціального діалогу сприймається критично провідними соціальними партнерами.

  За приклад можна навести переформатування Платформи громадянського суспільства Україна - ЄС, двостороннього моніторингового органу виконання Угоди про асоціацію з ЄС. Поруч з тим, організації громадянського суспільства можуть виконувати роль незалежного аудитора за виконанням рішень соціальних партнерів, а також бути дорадчим фактором для сторін соціального діалогу. Подібна система успішно функціонує в низці розвинутих країн світу. Наприклад у Бразилії подібна співпраця здійснюється в рамках Національної конференції з навколишнього середовища (CNMA), що залучає ключових стейкхолдерів у наступних пропорціях - 50% організацій громадянського суспільства включаючи профспілки, 30% організацій роботодавців, 20% державних представників). Рішення CNMA мають рекомендаційний характер. Іншим прикладом є Франція, де діє так званий «Зелений круглий стіл» (Grenelle De L'Environnement), в який крім традиційних соціальних партнерів включені організації третього сектору, що займаються екологічною проблематикою. Підвищення ефективності соціального діалогу вимагає залучення експертів з організацій третього сектору, що дозволить інтенсифікувати реформи, та отримати незалежну оцінку щодо їх доцільності. Подібна практика вже працює в Україні та низці країн Східного партнерства, де діє неінституційована коаліція аналітичних центрів, що займаються проблемами соціальної сфери та екології, з одного боку, та соціальних партнерів з іншої сторони, з метою сприяння досягненню цілей сталого розвитку. В такому контексті соціальний діалог не редукується до громадського (civil) діалогу, а розширюється за консенсусним рішенням соціальних партнерів та включає в себе всіх зацікавлених в соціально-економічному розвитку учасників. З метою удосконалення окреслених питань та на виконання «Плану заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року в Україні», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.11.2015 р. № 1393-р розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний діалог в Україні», який передбачає вдосконалення питань соціального діалогу, зокрема, у частині залучення інститутів громадянського суспільства до соціального діалогу. Зміни, що пропонуються у проекті закону передбачають можливість участі громадських об’єднань (далі - ГО) у соціальному діалозі, проте чітко не вказують, чи ГО є стороною соціального діалогу.

  Також запропоновані зміни наголошують на можливості, а не обов’язковості участі ГО у соціальному діалозі, правом ж залучати їх до соціального діалогу наділяються відповідні соціально-економічні ради. Участь ГО у соціальному діалозі, на нашу думку, має бути обов’язковою з огляду на мету соціального діалогу, якою є вироблення та реалізація державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві. Сьогодні цю мету реалізує не лише сторона профспілок, роботодавців, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, але й ГО. Також необхідно визначити форми соціального діалогу, до яких залучатимуться ГО та крітерії їх участі, а саме - інформування, консультації, узгоджувальні процедури, державна реєстрація в установленому порядку.

  Кординаційно-експертною радою з питань соціальної політики при НДІ праці і зайнятості населення Мінсоцполітики і НАН України (далі КЕР), яка включає в себе представників громадянського сектору напрацьовано матеріали щодо більш розширеного внесення змін до Закону України «Про соціальний діалог» в частині активізації взвємодії соціального діалогу з громадянським суспільством. Окрім того КЕР Інституту напрацьовано Стратегію модернізації соціального діалогу», в рамках Проекту «Разом сильніше - новий соціальний діалог в Країнах Східного партнерства» яка була представлена на обговорення громадкості у 2015 році.

  Щодо пропозицій до рішення Комітету, вважається за доцільне наступне:

  1. З метою активізації соціального діалогу як інструменту взаємодії громадянського суспільства і держави удосконалити чинне законодаство щодо соціального діалогу шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальний діалог» в частині, що наведено вище.

  2. Підвищити статус соціального діалогу та розширити формат його учасників (наприклад соціальний діалог +) при розгляді питань, які знаходяться в компетенції організацій громадянського суспільства в сфері екології та соціальної політики через: розширення функцій Національної тристоронньої соціально- економічної ради (далі НТСЕР), у тому числі щодо сприяння сталому розвитку (незалежний орган); визначення в Конституції України НТСЕР як конституційного органу; обов’язковість розгляду пропозицій НТСЕР Верховною Радою України та КМУ; розширення складу НТСЕР за рахунок включення представників організацій громадянського суспільства, які займаються соціальною та екологічною політикою.

  3. Вдосконалити механізми соціального партнерства між владою, бізнесом та інститутами громадянського суспільства.

  4. Сприяти залученню інститутів громадянського суспільства до соціального діалогу з питань, які не можуть бути вирішені в рамках трипартизму, вдосконалення механізмів демократії.

  5. Забезпечити ефективний контроль за виконанням рішень сторін соціального діалогу (зокрема через незалежний моніторинг організаціями громадянського суспільства). Надати права громадським організаціям та їх об’єднанням брати участь у колективних переговорах з урядовою та профспілковою сторонами з підготовки та підписання угод на всіх рівнях.

  6. У взаємодії зі сторонами соціального діалогу та представниками громадянського сектору, науковими установами сприяти створенню Єдиного інформаційного простору соціального діалогу в Україні (ЄІПСД).

  7. Удосконалити механізми інформування влади та громадськості про соціальний діалог та сталий розвиток (проведення інформаційних компаній серед представників центральної влади та органів місцевого самоврядування); навчання предстаників влади усіх рангів; проведення тренінгів для роботодавців, профспілок, представників неурядових організацій щодо принципів та мети соціального діалогу; проведення тренінгів для працівників щодо можливостей соціального діалогу.

  8. Модернізувати механізми обговорення та лобіювання рішень сторін соціального діалогу, що забезпечать: ефективну реалізацію та захист соціальних, соціально-трудових прав та свобод людини і громадянина; збалансовану політику вирішення соціальних, економічних та екологічних проблем; підвищення індексу людського розвитку та збереження природного середовища.

  9. Сприяти встановленню максимальної відкритості, прозорості та підзвітності суспільству органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

  10. Забезпечити участь інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної, регіональної політики, зокрема, шляхом створення умов для забезпечення широкого ефективного представництва інтересів громадян в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, проведення регулярних консультацій (діалогу) із громадськістю з найважливіших питань життя суспільства і держави.

  11. Запровадити громадський контролю за діяльністю органів влади, органів місцевого самоврядування, посилення впливу інститутів громадянського суспільства на прийняття управлінських рішень, їх реалізацію та виконання колективних договорів і угод.

  12. Удосконалити систему соціального страхування та захист прав найманих працівників через: введення екологічного страхування; перехід від реактивної до про-активної політики профспілок на підприємствах; реальне а не декларативне визнання діяльності профспілок та законодавче забезпечення матеріальної бази профспілкового руху; необхідність розробки нової ідеології та нової стратегії діяльності профспілок (не тільки перерозподіл колективних благ і соціальних послуг); ведення активної пропаганди діяльності профспілок; вироблення нової моделі вирішення колективних спорів; соціальний захист повинен ґрунтуватися на широкому консенсусі, який має бути визнаний справедливим та неупередженим; соціальний захист завжди забезпечується в результаті досягнення компромісу між соціальними, економічними та політичними поглядами; об’єднання захищених осіб в управління системами соціального захисту сприятиме підвищенню прозорості і громадянської довіри до інститутів соціального захисту, а також зменшенню політичного впливу на їх діяльність.