У сучасному Вселенському православ’ї існує 14 помісних церков чия самостійність і канонічність не оскаржується ніким у православному світі: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Російська, Сербська, Румунська, Болгарська, Грузинська, Кіпрська, Елландська, Польська, Албанська, Чеських земель і Словаччини.

  З огляду на події, які відбуваються протягом століть, усі, окрім перших 4 Церков, які знаходяться у списку, чи то з об’єктивних історичних причин, чи то з політичної мотивації самостійно проголошували статус автокефалій.

  Тривалий час його не визнавало Вселенське православ’я, потім його втрачали, переходили з юрисдикції однієї автокефальної церкви до іншої і врешті - решт остаточно отримували статус автокефальної церкви у конкретному історичному періоді.

  Боротьба за становлення Автокефальної Помісної Православної Церкви в Україні відбувалася в кілька етапів у найдраматичніші моменти української історії – в 20-х і 40-х рр. ХХ століття. Третій етап розпочався 1990 року і триває донині. Які ж основні історичні віхи становлення Української Церкви?

  988 рік – Хрещення Київської Русі рівноапостольним князем Володимиром Великим, створення КМ в складі КП.

  1054 рік – розкол християнської церкви на католицьку під керівництвом Папи Римського та православну під керівництвом Вселенського КП.

  13 – 14 століття – у 1299 році резиденцією Київського митрополита переносять до Володимира, а в 1325 році до Москви.

  1448 рік – Москва проголошує автокефалію РПЦ без отримання Томосу від КП.

  1558 рік – КП назначає предстоятелем Київської церкви Григорія Болгарина надавши йому титул митрополита Київського, Галицького і всієї Руси. Москва перестає визнавати Київських митрополитів, а Київ і Константинополь – московських.

  1589 рік – Москва добивається від Вселенського визнання автокефалії РПЦ і незалежності Московського патріарха від Київської кафедри.

  1596 рік – підписання Київським Митрополитом Михайлом Рогозою Берестейської унії про вихід із під юрисдикції Константинопольського патріархату і підпорядкування Папі Римському. Створюється Уніатська церква.

  1632 рік – Київська православна церква домагається легалізації в Речі Посполитій у Варшаві київським митрополитом обирають Петра Могилу, пізніше якого затверджує Константинопольський патріарх. Під керівництвом Петра Могили Київська митрополія користується правами широкої автономії.

  1659 рік – гетьман Юрій Хмельницький підписує Переяславські статті, які значно скорочують автономію козацької України у складі Московської держави. Київська митрополія згідно угоди повинна підпорядковуватися Московському патріархату замість Константинопольського.

  1686 рік – поступова втрата Києвом незалежності в усіх сферах. В обмін на підтримку у війні Вселенський патріарх Діонісій 4 та Священний синод КП 26.06.1686 року підписують «Грамоту про переуступлення Київської митрополії під зверхність Московського патріарха».

  1988 рік – після святкування 1000-річчя Хрещення Київської Русі, в Україні розпочинається рух за відновлення УАПЦ.

  1990 рік – в Україні реєструють УАПЦ на чолі з патріархом Мстиславом, який тісно співпрацює з УПЦ в діаспорі. На той час митрополит Київський і Галицький Філарет отримує Томос про автономію УПЦ в складі Московського патріархату і стає її довічним предстоятелем.

  27 - 28 травня 1992 рік – у Харкові проводиться Всеукраїнський православний собор, на якому предстоятелем УПЦ обирають митрополита Володимира (Сободана).

  25 червня 1992 року - на іншому Всеукраїнському православному соборі в Києві створюється УПЦ КП, що об’єднує частину УАПЦ і частину УПЦ, яку очолював митрополит Філарет, предстоятелем УПЦ КП обирають митрополита Володимира (Романюка).

  1995 рік – після смерті предстоятеля УПЦ КП патріарха Володимира (Романюк) його похорони перетворюються у наймасштабніші вуличні сутички. Силовики не пускають віруючих УПЦ КП з тілом патріарха на територію Софіївського собору і його хоронять перед входом до Софії Київської. Новим предстоятелем УПЦ КП обирають патріарха Філарета.

  12 березня 1995 року всі єпископи УАПЦ з США були прийняті в Константинопольський Патріархат в існуючому сані, всупереч практиці перерукоположення яку застосувала Московська Патріархія. Приклад української діаспорної Церкви закріпив ідею про те, що отримати канонічний статус (томос про автокефалію) можна, звернувшись до Вселенського Патріарха в обхід Москви.

  1997 рік – за поданням єпископату УПЦ Архієрейський Собор РПЦ видав «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)», мотивуючи це «продовженням розкольницької діяльності».

  2008 рік – на переговорах з вселенським патріархом Варфоломієм - УПЦ КП відмовляється увійти у склад КП в якості автономної церкви.

  Травень 2018 року – патріарх Варфоломій розпочав підготовку розгляду документів щодо надання Томому про автокефалію православній церкві в Україні.

  9 квітня у Стамбулі відбулася винятково практична зустріч Президента України із Вселенським патріархом у його офіційній резиденції, де було обговорення питання про надання українській церкві Томосу про автокефалію.

  17 квітня Президент України провів зустріч з Предстоятелями православних церков України та офіційно прийняв від предстоятелів УПЦ КП патріарха Філарета, УАПЦ митрополита Макарія звернення для передачі Вселенському Патріарху з проханням про надання українській церкві Томосу про автокефалію.

  19 квітня ВРУ підтримала постанову щодо підтримки звернення Президента України до Вселенського патріарха з приводу надання Томосу про автокефалію православної церкви в Україні.

  22 квітня представники України передали Вселенському патріарху Варфоломію звернення від архієреїв УПЦ КП УАПЦ ПУ та ВРУ про надання українській церкві Томосу про автокефалії, частина архієреїв УПЦ самостійно передала своє звернення.

  31 серпня у Стамбулі відбулася зустріч Патріарха Московського Кирила з Патріархом Константинопольським Варфоломієм в його резиденції на Фанарі.

  9-11 жовтня у Стамбулі відбулося засідання Синоду КП, на якому серед інших, розглядалося питання щодо надання Томосу про автокефалію для Православної церкви в Україні.

  11 жовтня – Рішення Священного Синоду Константинопольського патріархату:

  1. Підтвердити вже прийняте рішення про те, щоб Вселенський патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України.
  2. Відновити станом на сьогоднішній день Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували.
  3. Прийняти та розглянути прохання про апеляцію від Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин, у відповідності до канонічних прерогатив. Константинопольського патріарха отримувати такі звернення від ієрархів та інших священнослужителів з усіх Автокефальних Церков.
  4. Скасувати зобов’язання Синодального листа 1688 року, виданого за обставин того часу, який надавав у порядку ікономії право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії, який мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері Церкви Константинополя.
  5. Звернутися до всіх залучених сторін із закликом утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб перемагали мир і любов Христа.

  15 жовтня у Мінську відбулося засідання Священного Синоду РПЦ, на якому не визнано рішення священного Синоду КП та призупинено Євхаристичне спілкування з КП і заборонено це здійснювати усім членам РПЦ.

  3 листопада – Президент України Петро Порошенко та Вселенський Патріарх Варфоломій підписали Угоду «Про співробітництво та взаємодію між Україною та Вселенським Константинопольським Патріархатом». Це Угода про співпрацю у створенні незалежної православної Церкви в Україні.

  29 листопада 2018 року Синодом Вселенського патріархату був затверджений текст Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні. На його основі були надані пропозиції щодо Статуту майбутньої церкви. Ці рішення увінчали тривалий підготовчий процес і відкрили шлях до проведення об’єднавчого собору, на якому в Україні постане єдина помісна православна церква.

  Доцільність існування в Україні автокефальної (незалежної) православної церкви обумовлена багатьма вагомими факторами. Серед них – понад 1030 – річна історія православ’я на теренах країни, одна з найбільших у світі кількість громадян, що сповідують православну віру і, зрештою, прагнення віруючих, не порушуючи єдності зі світовим православ’ям, мати своїх церковних керманичів, які були б справжніми пастирями.

  Процеси, що відбуваються в наш час у православному середовищі України, є також відновленням історичної справедливості. Відомо, що з XVII століття Московська церква привласнила собі владу над духовенством і вірянами України, яких їм передала у тимчасове підпорядкування Константинопольська патріархія. Цей акт відбувся з грубим порушенням умов договору, через що він був скасований Вселенським патріархом у жовтні 2018 року. З цього часу православні українці повернулися під опіку Церкви-Матері, якою для них була Константинопольська Церква впродовж семи століть від часу Владимирова Хрещення до акту анексії з боку Московської церкви.

  Дії Константинополя в Україні, є проявом піклування Церкви-Матері про українську паству, яка впродовж 25 останніх років була розділена, що впливало і на стабільність в усьому українському суспільстві. Константинопольський патріархат повернув усіх православних українців до спілкування зі світовим православ’ям. Наступним кроком Константинополь бажає надати Православній церкві в Україні повної незалежності і ввести її як непоправну учасницю в родину православних церков світу.

  Надання Томосу – це не данина часу, не забаганка окремої групи людей. Це логічний крок, який відбувається в незалежній державі на шляху до національної самоідентичності.

  Усвідомлюючи та розуміючи важливість процесу надання незалежності (автокефалії) православній церкві в Україні, що є показником духовної зрілості православних українців, вагомою частиною фундаменту Української державності, Вінницька обласна рада закликає усіх мешканців нашого краю та всіх громадян України підтримати і всіляко сприяти становленню в Україні Єдиної Помісної незалежної (автокефальної) православної церкви, особливо у цей час, коли від нашої доброї волі залежить не лише доля церкви, а доля і майбутнє усієї України.

  Прес – служба РДА