Витяг з закону 22.08.2019. ЗАКОН УКРАЇНИ. Про захист населення від інфекційних хвороб. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 29, ст. 228). (Із змінами )

  Стаття 35. Облік та реєстрація інфекційних хвороб

  Облік інфекційних хвороб базується на системі обов'язкової реєстрації кожного їх випадку незалежно від місця і обставин виявлення та оперативного (екстреного) повідомлення про нього закладів охорони здоров'я визначених, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я для здійснення протиепідемічних заходів.

  {Частина перша статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законами № 5460-VI від 16.10.2012, № 555-IX від 13.04.2020}

  Заклади та установи охорони здоров'я незалежно від форм власності, суб'єкти підприємницької діяльності, що займаються медичною практикою, ведуть реєстрацію та облік інфекційних хвороб і подають відповідні статистичні звіти. Перелік інфекційних хвороб, що підлягають реєстрації, порядок ведення їх обліку та звітності встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

  {Частина друга статті 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}

  У рішенні про встановлення карантину можуть визначатися особливий порядок обліку, реєстрації та обміну інформацією про випадки захворювання на період карантину. Особи, винні в неправомірному розголошенні такої інформації, притягаються до відповідальності в порядку, встановленому законом.

  {Статтю 35 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 555-IX від 13.04.2020}

  Стаття 36. Порядок епідеміологічного обстеження (розслідування) епідемій та спалахів інфекційних хвороб

  Усі епідемії та спалахи інфекційних хвороб підлягають епідеміологічному обстеженню (розслідуванню) з метою встановлення причин їх виникнення, факторів передачі інфекції, визначення меж осередків інфекційних хвороб та масштабів поширення епідемії чи спалаху інфекційної хвороби, вжиття заходів щодо їх локалізації та ліквідації, а також виявлення осіб, винних у виникненні епідемії чи спалаху інфекційної хвороби.

  Порядок проведення епідеміологічного обстеження (розслідування) епідемій та спалахів інфекційних хвороб встановлюється центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

  Стаття 37. Робота в осередках інфекційних хвороб

  Обов'язковому епідеміологічному обстеженню підлягає кожен випадок (осередок) особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб незалежно від місця виникнення. У дитячих закладах обов'язковому епідеміологічному обстеженню підлягає кожен випадок будь-якої інфекційної хвороби.

  Межі осередків інфекційних хвороб визначаються фахівцями державної санітарно-епідеміологічної служби на підставі результатів їх епідеміологічного обстеження.

  Роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб (епідеміологічне обстеження, лікувальні, профілактичні та протиепідемічні заходи, у тому числі дезінфекційні) належать до робіт з особливо шкідливими та шкідливими умовами праці. Перелік посад медичних та інших працівників, які безпосередньо зайняті на роботах із шкідливими та особливо шкідливими умовами праці в осередках інфекційних хвороб, визначається Кабінетом Міністрів України. На цих працівників поширюються встановлені законодавством умови оплати праці, заходи соціального захисту, пільги та компенсації.

  Власники (керівники) закладів та установ охорони здоров'я згідно із законодавством забезпечують працівників, які виконують роботи в осередках особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, спеціальним одягом, взуттям і захисними засобами з урахуванням особливостей інфекційної хвороби, факторів передачі інфекції та виконуваної роботи.

  Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності зобов'язані всебічно сприяти проведенню робіт в осередках інфекційних хвороб, оперативно надавати працівникам, які їх виконують, достовірну інформацію щодо епідемічної ситуації, а в необхідних випадках забезпечувати їх транспортом, засобами зв'язку, приміщеннями для роботи та відпочинку, продуктами харчування, спеціальним одягом, взуттям, захисними засобами та засобами для санітарної обробки тощо.

  Розділ VIII Права, обов'язки, соціальний захист медичних та інших працівників, зайнятих у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. Відповідальність за порушення законодавства про захист населення від інфекційних хвороб

  Стаття 38. Обов'язки посадових осіб закладів охорони здоров'я і медичних працівників у разі виявлення хворого на інфекційну хворобу

  Посадові особи закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності та медичні працівники у разі виявлення хворого на інфекційну хворобу зобов'язані вжити заходів для його тимчасової ізоляції, надати невідкладну медичну допомогу, за необхідності організувати проведення поточних дезінфекційних заходів, терміново повідомити відповідний орган державної санітарно-епідеміологічної служби та організувати госпіталізацію хворого до відповідного закладу охорони здоров'я.

  {Частина перша статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5460-VI від 16.10.2012}

  Медичні працівники зобов'язані надавати хворим на інфекційні хвороби і бактеріоносіям та (або) їх законним представникам інформацію про небезпеку зараження оточуючих і про вимоги санітарно-протиепідемічних правил і норм, яких слід дотримуватися з метою недопущення поширення захворювання. Хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби та бактеріоносії збудників цих хвороб, крім того, повинні бути попереджені про відповідальність за недотримання санітарно-протиепідемічних правил і норм та зараження інших осіб, про що в медичні документи цих хворих і бактеріоносіїв вноситься відповідний запис, який підписують лікуючий лікар, хворий чи бактеріоносій та (або) його законний представник.

  Роз'яснення Держпраці

  «Процедуру проведення розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві визначено Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 (далі – Порядок).

  Згідно з пунктом 3 Порядку нещасний випадок – обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків або в дорозі (на транспортному засобі підприємства чи за дорученням роботодавця), внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого професійного захворювання (отруєння) та інших отруєнь, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрусу, зсуву, повені, урагану тощо), контакту з представниками тваринного та рослинного світу, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення тощо.

  Гостре професійне захворювання (отруєння) – захворювання (або смерть), що виникло після однократного (протягом не більш як однієї робочої зміни) впливу на працівника шкідливих факторів фізичного, біологічного та хімічного характеру (у тому числі інфекційні, паразитарні, алергійні захворювання).

  Пунктами 4, 5 та 7 Інструкції про застосування переліку професійних захворювань, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України, Академією медичних наук України, Міністерством праці та соціальної політики України від 29.12.2000 № 374/68/338, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.01.2001 за № 68/5259, визначено, що якщо етіологія професійного захворювання не вказана в Міжнародній класифікації хвороб і споріднених проблем (МКХ-10), застосовують код Y 96 (фактори, пов’язані з умовами праці).

  Діагноз гострого професійного захворювання (інтоксикації), що виникає на виробництві, встановлюється лікарем будь-якого лікувально-профілактичного закладу після обов’язкової консультації з профпатологом та лікарем з гігієни праці.

  При гострих професійних захворюваннях інфекційного походження (вірусний гепатит, бруцельоз, сибірська виразка, кліщовий енцефаліт та інші) діагноз установлюється лікарем-інфекціоністом та профпатологом з урахуванням епідрозслідування.

  Отже, лабораторно підтверджені випадки інфікування COVID-19 медичних та інших працівників, що пов’язані з виконанням професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження на COVID-19 (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), розслідуються як випадки гострого професійного захворювання відповідно до вимог Порядку.

  Водночас, потрібно зауважити, що на виконання абзацу другого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” щодо своєчасного і повного проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, у разі проведення спеціальних розслідувань нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, відповідно до Порядку, до закінчення карантину рекомендує:

  – проводити розподіл обов’язків членів комісій з урахуванням обмеження контактного спілкування між членами комісії та особами, що можуть бути залучені до розслідування нещасного випадку, зокрема, делегувати представникам роботодавця виконання тих обов’язків комісії, визначених пунктом 33 Порядку, необхідність виконання яких передбачає перебування членів комісії на території суб’єкта господарювання;

  – опитування свідків, зустріч з потерпілим, членами його сім’ї або уповноваженою ним (ними) особою, проводити обмеженим складом членів комісії (один-два), в разі необхідності засідання комісії проводити обмеженим складом з додержанням вимоги щодо кворуму, та з використанням конференц-зв’язку і інших сучасних засобів зв’язку;

  – виконувати інші обов’язки комісії, визначені пунктом 33 Порядку, та здійснювати документальне оформлення матеріалів розслідування з урахуванням обмежень, пов’язаних із запровадженням карантинних заходів.

  Водночас зазначаємо, з метою контролю за своєчасністю та об’єктивністю проведення розслідувань нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), аварій, підготовкою матеріалів розслідування, посадовим особам територіальних органів Держпраці використовувати повноваження відповідно до чинного законодавства, зокрема, передбачені пунктами 54-58 Порядку.»

  Довести вищезазначені рекомендації до відома комісій підприємств з розслідування нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь) та відповідних робочих органів Фонду соціального страхування України.

  За інформацією Крижопільського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Вінницькій області